Це рішення було прийнято з порушенням Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Гельсінського заключного акту НБСЄ 1975 року, Договору про дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Україною 1997 року, а також низки інших міжнародних договорів. Демонстративна відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною і державами - гарантами її територіальної цілісності (Великобританією, США, Францією та Китаєм) є також показовим нехтуванням своїми міжнародно-правовими зобов'язаннями, закріпленими в Будапештському меморандумі 1994 року.

Ухвалюючи рішення про застосування збройних сил на території незалежної суверенної держави, яка є однією із засновників ООН, Рада Федерації ФЗ РФ спотворила зміст норм міжнародного права, що стосуються ситуацій, коли захист прав і законних інтересів власних громадян, які перебувають за межами території своєї держави, вимагає військового втручання держави їх громадянства. Згідно з Конституцією України і відповідним нормами міжнародного права, Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України і однією з адміністративно-територіальних одиниць держави Україна. Наголошуємо, що жодна належним чином уповноважена національна, іноземна або міжнародна інституція не заявляла про порушення на території України (зокрема, в Криму) прав людини, що вимагало б втручання міжнародного суб'єкта або міжнародного співтовариства. Таким чином, звернення самозваних керівників однієї з адміністративних одиниць України - Автономної Республіки Крим - до російської влади із закликом надати військову допомогу є протиправним , а будь-які рішення, прийняті на підставі цього звернення - нікчемними.

Застосовуючи принцип сумлінного тлумачення міжнародних договорів, констатуємо суттєве порушення положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 (дія якого була продовжена у квітні 2010 року), зокрема пункту 1 статті 6, де визначено, що військові формування Чорноморського флоту РФ «здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства РФ, поважають суверенітет України, дотримуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України». Порушений також і пункт 2 статті 8, відповідно до якого військові формування Чорноморського флоту РФ «проводять навчання й інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ і, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України». Такого узгодження з компетентними органами України з боку відповідних органів РФ не було. Однак російські військові (про своє громадянство вони повідомили ЗМІ) залишили місця своєї дислокації в порушення норм Угоди.

Беручи до уваги викладене, українська сторона оцінює дії Російської Федерації як акт агресії, що є міжнародним злочином. Міжнародне право передбачає особливий режим міжнародної відповідальності держави, яка порушує імперативні норми загального міжнародного права, а особи, винні у вчиненні злочину агресії, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність за міжнародним правом.

Нехтування Російською Федерацією основними принципами міжнародного права неминуче призведе до серйозних політичних, економічних, військових втрат в умовах сучасного глобального світу, до дестабілізації ситуації не лише у Східній Європі, але і всередині Росії. Використання Росією, як приводу до військової агресії, віртуального порушення колективних прав населення певного регіону чи регіонів України в майбутньому, з великою ймовірністю, стане прецедентом для аналогічного військового втручання у внутрішні справи інших держав з боку багатонаціональній Російській Федерації; цей прецедент може бути використаний іншими державами для втручання у внутрішні справи Росії та підтримки сепаратистських рухів в її окремих регіонах.

Таким чином, дії Російської Федерації створюють правові підстави для реалізації Україною свого невід'ємного права на індивідуальну та колективну самооборону, яке закріплене в статті 51 Статуту ООН. Необхідним є проведення керівництвом України термінових консультацій з державами, які потенційно готові підтримати Україну у наданні відсічі зовнішній агресії. Беручи до уваги численні порушення Російською Федерацією багатосторонніх і двосторонніх договорів, Україна також має право зупинити виконання будь-яких своїх зобов'язань за двосторонніми договорами з Росією, зокрема, щодо тимчасового розміщення Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України.

Політика Російської Федерації по відношенню до України руйнує не тільки двосторонню міжнародно-правову базу. Вона загрожує загальній системі міжнародного права.

Міжнародне право є і залишається інструментом мирного вирішення спорів між державами. Будь-яке втручання однієї держави у внутрішні справи іншої є неприпустимим і має бути засуджене міжнародним співтовариством.

Посольство України в Республіці Словенія