Черговий виклик демократичним принципам
Цьогоріч Україна, як і Словенія, відзначила свою 27-му річницю незалежності.
За ці роки Українській державі вдалося досягти значного прогресу як в економічному, так і в політичному сенсі, зокрема на європейському та євроатлантичному треках, а найголовніше – ствердитися на політичний карті світу як незалежна, самодостатня та проєвропейська країна.
Однак, у 2014 року, відстоюючи свої суверенні права, Україна опинилася на порозі війни. Порушуючи норми, принципи міжнародного права, взятих на себе зобов’язань відповідно до двосторонніх договорів, Росія розпочала військову агресію проти незалежної України.
Намагаючись реалізувати свої імперські амбіції В.Путін спочатку окупував Кримський півострів, який згідно з Конституцією є невід’ємною територією України, а потім розпочав військове вторгнення та фінансування терористичних угрупувань на Донбасі.
Все це призвело до того, що Україна вже п’ятий рік знаходиться у стані війни. Як наслідок, 7% території України знаходиться під тимчасовою окупацією, 20% української економіки та промислових об’єктів захоплено або знищено російською стороною. Загальна цифра жертв війни на Сході України сягає більше 34 тис., загинуло майже 12 тис. людей, серед яких більше 3400 українських військових, 1,8 млн українців, які вимушено опинилися в статусі внутрішньо переміщених осіб з Донецької та Луганської областей до інших регіонів України.
Навіть після того, як Україна ініціювала Мінський процес, а також після неодноразово оголошеного припинення вогню, ми кожен день отримуємо звіти про втрати та обстріли російськими бойовиками українських позицій на передовій.
Деякі проросійські т.зв. «експерти» намагаються дезінформувати міжнародне суспільство, називаючи ситуацію в Україні «внутрішньополітичним конфліктом».
Та чи можна назвати війну на Сході України «внутрішнім конфліктом», коли на території суверенної та незалежної держави знаходяться іноземні війська, важке озброєння, терористичні організації, коли частина території знаходиться під окупацією іноземної держави-агресора? Звичайно ні!
Маючи на меті встановити своє правління на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях України, окупаційна адміністрація Росії організувала у листопаді 2014 року т.зв. «вибори» ватажків бойовиків та їхніх нелегітимних представницьких органів, результати яких були юридично нікчемними та не визнавалися міжнародною спільнотою.
11 листопада 2018 році Кремль знову намагається провести т.зв. «позачергові вибори» у зв’язку із загибеллю т.зв. лідера Донецької народної республіки О.Захарченка. Такі дії є грубим порушенням зобов’язань Росії як сторони Мінських домовленостей.
30 жовтня ц.р. в Нью-Йорку відбулися відкриті слухання Ради безпеки ООН щодо ситуації на окупованих територіях Донбасу, за результатами яких США та представники країн ЄС назвали так звані «вибори» у самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» незаконними.
Тому, у разі проведення фейкових «позачергових виборів» їхні результати не створюватимуть жодних правових наслідків та не будуть визнані ані Україною, ані світовою спільнотою.
Натомість, ці провокаційні дії Росії свідомо підривають Мінські домовленості і будуть здатні звести нанівець наполегливі міжнародні зусилля з врегулювання ситуації, що виникла внаслідок збройної агресії Росії проти України. Уся відповідальність за постійне блокування та торпедування процесу мирного врегулювання покладатиметься виключно на Кремль.
ЄС вже висловив свою солідарність з Україною, наголошуючи на беззаперечній підтримці незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в межах своїх міжнародно визнаних кордонів. У своїй заяві речниця офісу Верховного представника ЄС у закордонних справах та політиці безпеки Майя Косьянчич наголосила на тому, що реалізація Мінських домовленостей всіма сторонами є ключем до досягнення стійкого мирного врегулювання конфлікту на Донбасі.
Зі свого боку, Україна залишається відданою мирному врегулюванню ситуації на Донбасі на основі Мінських домовленостей.
Враховуючи те, що Росія продовжує ігнорувати всі звернення міжнародної спільноти, єдиним ефективним методом примусити її повернутися до виконання взятих на себе зобов’язань є запровадження додаткових санкцій.
Беручи до уваги те, що українці та словенці поділяють позицію відданості основоположним принципам та нормам міжнародного права, сподіваємося, що Словенія й надалі підтримуватиме офіційний Київ на шляху до відновлення територіальної цілісності та незалежності України.
У Спільній Декларації наших президентів, яку було укладено у рамках офіційного візиту П.О.Порошенка до Словенії 8 листопада 2016 року, зазначається «…Визнаємо, що суверенність та непорушність кордонів в Україні має ключове і вирішальне значення для безпеки всіх європейських держав.
Повторюємо, що окупація Автономної Республіки Крим та Севастополя з боку Російської Федерації є грубим порушенням міжнародного права. Тому Республіка Словенія залишається вірною невизнанню незаконної анексії Автономної Республіки Крим та Севастополя з боку Російської Федерації».
Україна щиро розраховує на міжнародну підтримку у питанні засудження протиправних дій окупанта, оскільки вже тисячі українців віддали свої життя за мирне та європейське майбутнє нашої країни.
На моє переконання, міжнародне суспільство не може бути осторонь, а навпаки – проявляти свою солідарність у боротьбі з цим викликом не тільки європейській безпеці, але й світової в цілому, щоб запобігти реалізації агресором своїх підступних планів – відродження імперії шляхом окупації територій суверенних держав.