4 вересня 2026 року, ми мали честь говорити із Сергієм Жаданом у Любляні.

Сергій Жадан — український письменник, поет, прозаїк, перекладач, музикант і військовослужбовець. Людина, чия творчість сьогодні існує не окремо від реальності війни, а безпосередньо в ній — поруч із людьми, містами, пам’яттю та досвідом України.

Говорили про літературу під час війни — про те, як працювати з реальністю, яка часом здається сильнішою за будь-яку художню вигадку. Про особисті історії, травми й свідчення, які війна залишає після себе, і про відповідальність письменника перед цими історіями.

Говорили про українську мову — не лише як про засіб спілкування, а як про важливу частину ідентичності, пам’яті та нашої боротьби за право залишатися собою.

Говорили про місця, до яких повертаєшся подумки знову і знову. Про Харків, про дім, про те, як війна змінює наше сприйняття знайомих вулиць, міст і ландшафтів. І про те, як далеко б не був українець від дому, дім продовжує жити в ньому.

А ще — про Україну для європейської аудиторії. Про те, що сьогодні важливо бачити за межами новинних заголовків: людей, які живуть, працюють, люблять, творять і чинять опір. Про Україну, яка бореться не лише за свою територію, а й за пам’ять, культуру, мову та майбутнє.

Ми також мали особливу нагоду почути уривок із нової книги Сергія Жадана «Гімни барокових війн» — збірки поезії, прози та графіки, створених у Харкові у 2024–2025 роках. Це книга про місто, опір, любов, пам’ять і те, що допомагає триматися у часи війни.

Дякуємо, Сергію, за цю зустріч. За можливість почути не лише слова письменника, а й важливі, чесні та правильні сенси — про Україну, її людей, культуру й силу.

Дякуємо Національній та університетській бібліотеці Словенії за гостинність і простір для цієї важливої розмови. Саме NUK є місцем, де зустрічаються культура, пам’ять і слово.

Бо слово під час війни — це теж спосіб тримати зв’язок із домом. І спосіб нагадувати світові, ким ми є.