Хімічна зброя і туман брехні: як Росія маскує воєнні злочини
У демократичних суспільствах, таких як словенське чи українське, ми звикли до того, що різні точки зору є основою здорової дискусії. Ми віримо, що істина народжується в суперечці. Проте сьогодні ми зіткнулися з явищем, яке лише маскується під «альтернативну думку», а насправді є ретельно сконструйованою державною зброєю. Мова йде про російську дезінформацію.
Це не просто «інший погляд» на події. Це державна система, мета якої — стерти межу між правдою та брехнею, щоб приховати злочини та уникнути відповідальності.
Пропаганда як частина військового бюджету
Важливо розуміти: такі медіа, як RT, Sputnik чи ТАСС, не є журналістикою у європейському розумінні. Вони перебувають під прямим контролем Кремля, фінансуються з бюджету. За проєктом бюджету 2026 року Кремль заклав 146,3 млрд рублів (~$1.7–1.8 млрд) на державні ЗМІ, телевізійні канали й інтернет-пропаганду — це майже на 28% більше, ніж у 2021 році. За деякими оцінками, з початку повномасштабної війни проти України Росія витратила на державну пропаганду майже 500 млрд рублів (~$6 млрд). Російське законодавство знищило незалежну пресу, запровадивши кримінальну відповідальність за будь-яку критику армії.
Заяви російських посадовців чи дипломатів є елементом централізованої інформаційної кампанії. Їхнє завдання — створити «інформаційний туман», де будь-який доказ воєнного злочину називається «постановкою», «провокацією» або «русофобією».
Приклад: Заперечення очевидного
Світ бачив жахи Бучі та руйнування Маріуполя. Ці факти задокументовані ООН, ОБСЄ та Міжнародним кримінальним судом (МКС).
У 2023 році МКС видав ордери на арешт найвищого керівництва РФ за незаконну депортацію українських дітей — це офіційно визнаний воєнний злочин.
Проте російська пропаганда продовжує стверджувати, що «немає однозначних доказів». Це класична тактика: якщо не можеш спростувати факт, посій сумнів у самій можливості знати правду. Вершиною цинізму було спорудження на руїнах Маріупольського театру нового театру, фактично на кістках сотень українських дітей, й подача цього заходу як великої перемоги і відбудови «кращого» майбутнього.
Хімічна зброя та подвійна мораль
Один із найбільш цинічних прикладів дезінформації — це ситуація навколо Конвенції про заборону хімічної зброї (КЗХЗ).
З лютого 2023 року задокументовано 12 016 випадків використання Росією боєприпасів із небезпечними хімічними речовинами.
Це не випадковість, а державна програма: існують російські військові підручники, які описують такі незаконні методи як «новий спосіб підготовки позицій».
Поки російські заводи виготовляють ці заборонені гранати, їхні дипломати в Гаазі використовують міжнародні трибуни, щоб поширювати дезінформацію та блокувати розслідування.
Особливо тривожною є тактика навмисного застосування хімічних боєприпасів (зокрема засоби боротьби з заворушеннями CS та CN) для «викурювання» українських захисників із закритих позицій з подальшим ураженням прямим вогнем. Хоча така практика є очевидним і свідомим порушенням як букви, так і духу КЗХЗ, Росія не лише застосовує її, а й відкрито описує у власних військових посібниках. У них зазначається, що «…використання хімічних гранат зі сльозоточивими речовинами (К-51, РГ-Во) надає штурмовим підрозділам новий спосіб підготовки позицій перед їх зайняттям. Поєднання дій із викурювання особового складу противника з вогневих позицій та ураження артилерійським вогнем або скиданням газових гранат дозволяє штурмовим підрозділам виснажувати противника, не вступаючи в безпосередні бої».
У таких посібниках прямо наводяться «успішні приклади» незаконних практик «створення нестерпних умов» із застосуванням РГ-Во проти військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України, що нібито призвело до їх добровільної здачі без бою.
У 2024–2025 роках Російська Федерація розширила використання небезпечних хімічних речовин, залучивши модифіковані БПЛА типу Molniya-2, здатні доставляти гранати РГ-Во на відстань 40–80 кілометрів. Це суттєво підвищує ризики не лише для українських військовослужбовців, а й для цивільного населення, породжуючи обґрунтовані побоювання щодо можливого застосування аналогічних тактик у прифронтових населених пунктах.
На тлі цих добре задокументованих порушень Російська Федерація продовжує здійснювати систематичну пропаганду та дезінформацію в рамках Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ). Ці дії спрямовані на:
Через безпідставні, упереджені та політично мотивовані звинувачення Російська Федерація намагається ввести міжнародну спільноту в оману та відволікти увагу від власних підтверджених порушень.
Порушення Російської Федерації — це не припущення, а встановлені факти. Вони підтверджені:
Тим не менше, російська пропаганда продовжує прикриватись мантрою «Це не доведено, це все невиправдані обвинувачення», або ж класичним дезінформаційним прийомом «це все вигадали українці, щоб приховати свої злочини». Тобто не фактами, не доказами, а лише формальним перекиданням звинувачення на іншого.
Що таке «Whataboutism» і чому він небезпечний?
Ви, напевно, часто чули: «А як щодо дій інших країн у минулому?». Цей прийом називається whataboutism. Його мета — перенести увагу з конкретного агресора на абстрактні помилки інших, щоб створити ілюзію, ніби «всі винні», а отже, ніхто не має відповідати.
Але міжнародне право так не працює. Злочин однієї сторони не виправдовує злочин іншої. Кожен агресор повинен нести персональну відповідальність.
Критичне ставлення до джерел інформації та недовіра до пропаганди авторитарних режимів — це не питання ідеології. Це форма захисту нашої спільної демократії.
Ми не маємо права на втому від правди. Адже легітимація безкарності для одного агресора — це фактично сигнал агресору, що він може йти далі в Європу.