До річниці Чорнобильської катастрофи у словенській газеті Demokracija опубліковано статтю Посла України в Республіці Словенія Петра Бешти — «Od Černobila do Zaporožja: ali se je Evropa naučila lekcij o jedrski nevarnosti?»

Чорнобиль став трагедією, наслідки якої відчули мільйони людей по всій Європі — зокрема і в Словенії.

Сьогодні, через 40 років, питання ядерної безпеки знову звучить гостро. Війна Росії проти України принесла нові, безпрецедентні виклики: окупацію ядерних об’єктів, загрози для найбільшої атомної електростанції Європи та ризики, які не мають кордонів.

📖 У статті — про зв’язок між минулим і сьогоденням, відповідальність та про те, чому уроки Чорнобиля залишаються актуальними для всієї Європи.

Запрошуємо до прочитання.

Від Чорнобиля до Запоріжжя: чи засвоїла Європа уроки ядерної небезпеки?

Щороку наприкінці квітня Європа згадує Чорнобильську аварію — трагедію, яка стала символом найбільшої техногенної катастрофи ХХ століття. Тоді радіоактивна хмара не зупинилася на кордонах. Вона пройшла над Україною, Білоруссю, країнами Центральної та Східної Європи і досягла Балкан. Її наслідки відчули мільйони людей, зокрема і в Словенії.

Чорнобиль навчив світ багатьох уроків. Передусім — що ядерна енергія, навіть у мирному використанні, потребує абсолютної відповідальності, прозорості та міжнародного контролю. Що катастрофи такого масштабу ніколи не бувають локальними.

Минуло майже сорок років. Здавалося б, ці уроки мали б стати частиною колективної пам’яті Європи. Однак сьогодні ми змушені поставити запитання: чи справді вони були засвоєні?

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, світ знову зіткнувся з безпрецедентною загрозою. Російські війська окупували Чорнобильську зону відчуження. Озброєні солдати перебували на території, де навіть короткочасне перебування без захисту несе ризик для здоров’я. Вони рили окопи у Рудому лісі —найбільш радіоактивно забрудненому місці.

Протягом приблизно п’яти тижнів об’єкти перебували під контролем військових. За цей час:

персонал працював без ротації понад 600 годин;

було пошкоджено частину інфраструктури та систем моніторингу;

зафіксовано підвищення рівня радіації через переміщення важкої техніки;

військові облаштовували позиції у зонах із підвищеним радіаційним фоном.

Хоча після відходу російських підрозділів ситуацію вдалося стабілізувати, цей випадок продемонстрував вразливість навіть тих об’єктів, які вважалися відносно безпечними.

Ці дії не були помилкою чи недбалістю. Вони стали свідомим нехтуванням усіма принципами, на яких базується глобальна система ядерної безпеки.

Сьогодні загроза лише зросла.

Під контролем Росії перебуває Запорізька АЕС — найбільша атомна електростанція в Європі. Її окупація триває вже понад три роки. За цей час станція перетворилася з енергетичного об’єкта на військову базу.

Російські військові розміщують там техніку та боєприпаси, мінують територію, використовують об’єкт як прикриття для обстрілів. Зафіксовані випадки катувань і незаконного утримання персоналу. Порушуються базові вимоги ядерної та радіаційної безпеки: станція переживає перебої з електропостачанням, деградацію обладнання, нестачу кваліфікованого персоналу та обмежений доступ до критично важливих систем.

Місія International Atomic Energy Agency постійно перебуває на станції з вересня 2022 року і регулярно фіксує порушення базових принципів ядерної безпеки, зокрема пов’язаних із зовнішнім живленням, фізичним захистом і умовами роботи персоналу.

Окремим фактором ризику є система охолодження. Після руйнування Каховського водосховища у 2023 році станція втратила основне джерело води для охолодження і перейшла на альтернативні резервуари. Це технічно допустимо, але зменшує запас безпеки у довгостроковій перспективі.

Це нова реальність, з якою світ раніше не стикався: ядерний об’єкт, використаний як інструмент війни.

Особливу тривогу викликає і ситуація навколо захисної інфраструктури Чорнобиля. Новий безпечний конфайнмент був створений спільними зусиллями міжнародної спільноти, щоб накрити зруйнований реактор і мінімізувати ризики викидів радіації. Це один із найбільших інженерних проєктів у світі, символ глобальної солідарності перед обличчям катастрофи.

Але навіть цей символ не є недоторканним у умовах війни. В 2025 році внаслідок обстрілів було порушено цілісність «Саркофагу». Будь-яка загроза для цього об’єкта — це не лише українська проблема. Це потенційний ризик для всієї Європи.

Саме тому ці події не можна розглядати як віддалений конфлікт, що стосується лише України.

Словенія, як і багато інших європейських країн, має власний досвід використання ядерної енергії. АЕС в Кршко є важливою частиною енергетичної системи країни та прикладом відповідального і безпечного використання атомної енергії.

Ядерна безпека не має кордонів. Аварія чи інцидент на будь-якому ядерному об’єкті в Європі — незалежно від того, де він розташований — матиме наслідки для всіх.

Сьогодні Україна фактично стоїть на передовій не лише військового протистояння, а й боротьби за збереження глобальних принципів ядерної безпеки. І ця боротьба вже має конкретний вимір.

Попри війну, Україна продовжує забезпечувати функціонування своєї ядерної енергетики відповідно до найвищих міжнародних стандартів. Українські оператори підтримують безпечний стан енергоблоків навіть в умовах постійних атак на енергетичну інфраструктуру, що критично важлива для охолодження реакторів і запобігання аваріям.

Україна перебуває у постійній координації з МАГАТЕ, забезпечуючи присутність міжнародних експертів на всіх своїх атомних електростанціях. Це безпрецедентний рівень прозорості навіть у мирний час. Місії агентства працюють безперервно, контролюючи ситуацію і допомагаючи запобігти аварії.

Українська сторона також ініціює і підтримує міжнародні механізми захисту — зокрема створення зони ядерної безпеки навколо Запорізької АЕС та впровадження принципів, які виключають використання атомних об’єктів у військових цілях.

Інакше кажучи, Україна сьогодні не лише захищає себе. Вона фактично стримує ризик, який міг би мати континентальні наслідки.

Саме тому міжнародна спільнота має діяти рішуче. Необхідно:

• забезпечити повну демілітаризацію Запорізької атомної електростанції;
• повернути її під контроль України;
• гарантувати безперешкодну та незалежну роботу International Atomic Energy Agency;
• посилити міжнародний тиск для припинення практики використання ядерних об’єктів як інструменту шантажу;
• а також переглянути участь Росії у глобальному ядерному енергетичному секторі.

Безкарність у цій сфері створює прецедент, який може мати непередбачувані наслідки.

Чорнобиль у 1986 році став трагедією, якій світ не зміг запобігти. Сьогодні ми маємо шанс не допустити нової. Пам’ять про Чорнобиль — це не лише про минуле. Це про відповідальність у теперішньому.