Україна пам’ятає! Світ визнає!

Колесо історії крутиться невпинно, і от ми вже наблизилися до вісімдесят п’ятих роковин Голодомору, - чи не найбільшої, а може й найбільшої біди в історії українського народу.

Україна справді є державою незламної духом та незалежної нації, яка змогла вижити в умовах однієї із найжахливіших гуманітарних катастроф людства – Голодомору, що був організований сталінським режимом з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення соціального класу селян.

Жорстокий злочин проти людяності 1932-1933 рр., внаслідок якого за різними оцінками від 7 до 10 мільйонів українських селян були виморені штучно організованим голодом, замовчувався протягом багатьох років. Комуністичний режим намагався не лише приховувати правду про Голодомор в Україні, але й назавжди знищити пам’ять про нього.

Небезпечним було не тільки писати про це в пресі, а навіть згадувати у приватному спілкуванні. Будь-який необережний запис міг коштувати життя. Однак, попри всі небезпеки, у найважчі часи знаходилися люди, які, усвідомлюючи відповідальність перед наступними поколіннями, не могли замовчувати наслідки цієї глобальної трагедії.

Деякі іноземці, які побували в оточеній «залізною завісою» та охопленій голодом Україні, своїми публікаціями доносили світові правду про злочин, який спричинив мільйонні жертви. В Україні таких героїв називають Людьми правди, оскільки вони робили все можливе для того, щоб міжнародна спільнота мала повне уявлення про тогочасний жах, який коївся на багатій та родючій Українській землі.

Польський експерт з кримінального законодавства Рафал Лемкін, відомий як «батько» Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, першим сформулював і обґрунтував термін «геноцид» та переконливо довів, що Голодомор в Україні – класичний приклад геноциду.

Давайте подумаємо, для чого був потрібен геноцид? Відповідь очевидна. Той же Р. Лемкін казав: «Українець, попри залежність від Москви, відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію, або навіть смерть… Саме селяни були хранителями традицій національного духу України. І зброя, яку застосовували проти них, є, мабуть найстрашнішою, – виморювання голодом».

20 листопада 2015 року стаття Р. Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» внесена в Росії у Федеральний список екстремістських матеріалів.

Як влучно визначив Джеймс Мейс, ще один видатний дослідник Голодомору, Сталін прагнув «вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, український дух, українську культуру і українську історію, знищити Україну як таку».

«Чверть всього сільського населення, чоловіки, жінки й діти померли або вже були при смерті. Решта людей були настільки виснажені, що навіть не мали сили поховати тіла своїх близьких та сусідів», – писав Роберт Конквест. Це – один з найвідоміших дослідників Голодомору, автор знаменитої книги «Жнива скорботи».

Всесвітньовідома історик, американська журналістка, лауреат Пулітцерівської премії Anne Applebaum, яка перебувала з візитом у Києві, зокрема з нагоди виходу її нової книги «Червоний голод: Війна Сталіна проти України» відзначала: “Історія Голодомору — це трагедія, але історія України — не трагедія. Незважаючи на мільйони вбитих під час війни Сталіна проти України, ваша країна є на мапі світу”. 

«Чистки, арешти, страти  українських істориків, письменників, митців, музикантів» мали руйнівний ефект для України.  «Люди, які були патріотами, які мріяли про свою державу, які могли передати свій патріотизм та ентузіазм нащадкам, були знищені», пише у своїй книзі Енн Епплбаум.

Така політика тоталітарного сталінського режиму була злочином проти людяності і це поняття повністю відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

Слід зазначити, що Голодомор визнано геноцидом українського народу 16 країнами на парламентському рівні, 9 - на регіональному рівні, а також 8 країн прийняли резолюції щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору.

У січні 2006 р. ПАРЄ засудила Голодомор 1932- 1933 рр. в Україні як злочин комуністичного режиму, а 28 квітня 2010 р. ПАРЄ прийняла Резолюцію 1723 (2010) «Про вшанування жертв Великого Голоду (Голодомору) в Радянському Союзі». В Резолюції зазначено, що в Україні, яка найбільше постраждала, селянство було особливо охоплено Великим Голодом, і мільйони селян вимерли від голоду в результаті насильницької «колективізації», через заборону залишити охоплені Голодом райони і через конфіскацію зерна та іншої їжі.

ПАРЄ рішуче засудила жорстоку політику сталінського режиму, як злочин проти людяності, наслідком якої стала смерть мільйонів невинних людей.

23 жовтня 2008 р. Європейський парламент прийняв резолюцію, в якій Голодомор в Україні визнаний злочином проти людяності.

Всі прийняті документи є свідченням того, що світова спільнота є єдиною у намаганні встановити справедливість та в подальшому унеможливити виникнення подібних штучно організованих катастроф.

Цього року, відзначаючи 85-ті роковини Великого Голоду, Україна знову стала жертвою сталінських послідовників із Кремля. Українському народу доводиться протистояти не лише військовій агресії держави-окупанта – Росії, відстоюючи свою незалежність, територіальну цілісність та європейське майбутнє, але й боротися з наслідками кремлівської масштабної інформаційної кампанії.

Агресор знову вибудовує стіну пропаганди, щоб приховати свої злочини. І сьогодні, як і 85 років тому, Україна потребує слова правди, щоб світ знав про ті наслідки та людські жертви, які спричинила протиправна політика Кремля.

Беручи за приклад просвітницьку діяльність тих людей, які донесли правду про Голодомор, сьогодні все світове співтовариство не повинно стояти осторонь цієї трагедії міжнародного масштабу та має віддати належне тим людям, які ціною свого власного життя намагалися відстояти право на вільне існування нації та побороти комуністичний лад.

Україна щиро розраховує на міжнародну підтримку у питанні визнання Голодомору геноцидом українського народу, оскільки українці як у 30-х роках ХХ століття, так вже й у ХХІ столітті, намагаються вибороти право на незалежне та гідне існування своєї нації. 

Переконаний, що не визнавати Голодомор – так само аморально, як і заперечувати Голокост.  

Наша спільна пам’ять про злочини минулого є запорукою їх неповторення у майбутньому!